Батьківські помилки у моральному вихованні дітей

Виховати дитину – велике мистецтво. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з нею. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад з них, набуває життєвого досвіду, засвоює правила поведінки. Сім’я — школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально-етичного досвіду. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: негативні чи позитивні; які прояви дорослих вона спостерігає:щирість, турботу, ніжність чи буркотливість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглина в майбутній будівлі особистості. Батькам потрібно тримати єдність змістовного спілкування з дітьми, а також єдність вимог до її діяльності. В сімейній практиці переважають заборони і примусовість іноді допускаються фізичні покарання, але це неправильно щодо особистості , яка розвивається. Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу треба звернути на охорону здоров’я дитини та формування правил поведінки. Вступаючи в життя діти мають засвоїти багато правил, які існують у кожному суспільстві. Це – закони гуманного ставлення до людей, норми поведінки. Низка загальноприйнятих норм зумовлює культуру спілкування людей. Зокрема обов’язковим для дітей є дотримання таких з них: вітатися при зустрічі; ввічливо звертатися з проханням; дякувати за послугу; не втручатися у розмову дорослих; розмовляти напівголосно, привітним тоном тощо. Ці норми настільки звичні, що може здаватися, що на них і не варто зупинятися. Проте деякі батьки, навчаючи дітей правил поведінки, іноді мають на увазі лише зовнішній бік, а саме – гарні манери. Але ж насамперед, у малят треба виховувати позитивне ставлення до людей і вчити виражати його в привітанні, подяці. Важлива умова спілкування – уміння уважно ставитися до бажань своїх однолітків і дорослих. Але ж далеко не всі володіють цим умінням. В деяких родинах батьки дбають про задоволення своїх синів і доньок, насамперед, придбати іграшки і ласощі. Тут можна почути: «Петрик хоче такий самий самокат, як у Павлика. Треба завтра купити». Такі маленькі щоденні жертви поступово стають для дітей звичним явищем і сприймаються як норма.

 Діти і гадки не мають, що дорослим також хочеться і солодощів і розваг. Намагаючись якнайбільше дати своїм чадам, батьки віднімають у них найдорогоцінніше – чуле. Уважне ставлення до людей, їхніх бажань і потреб. Таким дітям дуже важко у садку, де всі рівні. Вони почуваються скривдженими, ображеними, не отримуючи бажане. Щоб запобігти таким ситуаціям, батьки мають не тільки не приховувати свої бажання, а й висловлювати їх. Добре, коли в сім’ї існує правило: однаково дбати про всіх її членів. Щоб дім не перетворювався на арену бою, треба вчити дітей рахуватися з можливостями дорослих щодо задоволення своїх бажань, з тим, що батьки не завжди можуть купувати їм ласощі і іграшки, що кошти сім’ї витрачаються ще й на різні потреби: їжу, одяг,навчання. Це допоможе їм спокійно миритися з певними матеріальними обмеженнями. Малята мають розрізняти стани дорослих, розуміти їх, співчувати і допомагати, якщо потрібно. Навчившись брати до уваги стан близької людини дитина стане уважнішою і до чужих людей – дорослих та однолітків. Дітей треба вчити узгоджувати свої бажання з конкретними обставинами. Наприклад, Вадикові дуже хочеться подивитися вирішальну зустріч з футболу, але вже час йти спати. Не потрібно кричати. Розв’язати з миром таку досить делікатну ситуацію допомагають ігрові прийоми: «Твій ведмедик хоче спати. А футбол подивимося завтра у повторі». Треба виховувати у дітей співчуття до хворого, ображеного, скривдженого. Саме це сприяє встановленню в родині певного «ритуалу» висловлення співчуття: пожаліти, надавати допомогу, принести води, подати ліки. Твердо встановленим у родині має бути правило: допомагати один одному у виконанні побутової роботи, робити послуги як дорослим так і братам, сестрам, охоче виконувати всі прохання близьких. Вихована дитина буде допомагати і виховательці в дитячому садку і товаришам. Правилом має стати повага до результатів праці всіх членів родини. І це має виражатися у конкретних вчинках. Обов’язково треба підтримувати чистоту в приміщенні, прибраному дорослими. Після гри треба запропонувати дитині самостійно скласти іграшки на свої місця. Охайність дитини стане їй в пригоді не лише в дитячому садку, а й в житті взагалі. Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Часто кажуть: «Діти – дзеркало батьків» або «Які батьки, такі й діти». Звідси і висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона приймає в першу чергу від батьків».

Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими суспільними інтересами, то така сім’я позитивно впливає на виховання дитини. Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання, але як завоювати його у дитини, знають далеко не всі. Батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність виховувати у дитини повагу до кожного з батьків. На жаль, батьки не завжди володіють культурою спілкування: часто критикують один одного в присутності друзів, родичів, дітей. Але критика одного з батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів. Авторитет батьків повинен триматися на повазі особистості кожного. Чимало батьків вірять, що схвалювання допомагає дитині набути справжньої впевненості в собі, насправді ж вона нерідко призводить до нервозності, поганої поведінки. Чим більше дитина отримує схвалень, тим частіше намагається проявити справжню натуру. Наші слова повинні передавати чітку позитивну оцінку дитячих вчинків, намірів, їхньої допомоги нам, але в жодному разі не їх особи. Хай діти самі роблять висновки. Наведенні правила лише частково охоплюють деякі аспекти життя. Комусь може здатися, що правила не мають етичного сенсу і це буде помилкою, оскільки їх значення в моральному вихованні дітей безсумнівне. Дотримання цих правил необхідне для підтримки загального порядку та гарного настрою в сім’ї та дитячому садку. Кінцевим результатом дотримання всіх правил незалежно від їх змісту є виховання в дітей уміння керуватися загальними вимогами, відповідально ставитися до дорученої справи, проявляти взаємну повагу, тобто вміння гарно поводитися серед людей.

Типи неправильного виховання в сім’ї

У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій. Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини. 1. Бездоглядність – дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю та уваги батьків. 2. Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків – гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком.

У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин. 3. Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги – кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності. 4. Наступний тип – емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості. 5. Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість. 6. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги…», «У моїх батьків не було змоги…», «Я все життя мріяла,…то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість. Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок. Можливі й інші причини: 1. Особливості пубертатного періоду. 2. Ураження головного мозку,хронічні захворювання, інтоксикація. 3. Різноманітні психічні травми – тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.